Назад до новин

Як журналісти допомагають розказати історії дітей на війні – в ілюстраціях

Діти зі сходу України знайомі з війною більшу частину свого життя. Але про їхній досвід в Україні знають небагато. 

Волонтерка Олена Розвадовська, наприкінці 2014-го року ще жила в Києві й працювала прес-секретарем Уповноваженого Президента України з прав дитини. А потім вона покинула своє життя у Києві, щоб безпосередньо працювати з цими дітьми.

 «Розумієте», – пояснює Олена, «чому треба було вчинити саме так, – ми за 10 років матимемо покоління українців, яке виросло на війні і яке ніхто не розумітиме. – Мене одна дівчинка запитала, де я ховаюся під час обстрілів. А я кажу: ніде, в моєму місті не стріляють. Вона дуже здивувалася, питає: А чому?. А я кажу: тому, що війна не скрізь». 

Щоб розповісти історію Олени та дітей, якими вона опікується, з Луганщини та Донеччини, журналістка Леся Ганжа обрала цікавий спосіб.

Її репортажі висвітлюють допомогу Олени дівчинці із ДЦП, яка живе на лінії фронту, хлопчику, який втратив пальці через вибух та дітям, яких виховують батьки, залежні від алкоголю.

Леся обрала ці теми, аби показати, як війна впливає на дітей та як українське суспільство, а саме волонтери, намагаються дати лад цій ситуації.

Але одне – розказати про ці історії і зовсім інше-показати їх.

«Фото дітей – дуже чутлива річ. Журналістам, як правило, треба отримувати дозвіл батьків на публікацію» – каже Леся. – «Але я пишу про дітей, батьки котрих залежні від алкоголю, а діти й так вразливі. Отримати такий дозвіл було б непросто, або ж навіть могло зашкодити дітям».

Партнерство з Деном Арчером, американським журналістом-графіком, стало вирішенням. Ден раніше працював із українською журналістком Анастасією Власовою над історією про Революцію гідності 2014 року, також Ден працює над проектами соціальної справедливості і погодився підтримати візуальну частину Лесиного проекту.

 

«Я дійсно оцінив, як основна частина наративу була вибудувана на стійкості персонажів, а не на характері конфлікту та спричиненого ним насильства. Моя повага та захоплення як Оленою, так і сім’ями, з якими вона працює, – величезна».

Комікси Дена, що ілюструють Лесині репортажі про допомогу Олени вирішили проблеми захисту особистостей дітей. Також це відкриває нові можливості прочитання цих історій.

«Графічна журналістика дає читачеві унікальний спосіб пережити деякі моменти розповіді,» – говорить Ден. «Поєднання слів і тексту створює серію знімків в уяві читача, що надає їм більшу здатність ідентифікуватись із персонажами та пожити у просторі, що вони створюють».

«Денові малюнки – гарний спосіб розширити аудиторію» – говорить Леся – «Я подумала, що такий спосіб викладення історії приверне увагу як української, так і міжнародної аудиторії».

«Я також переконаний, що малюнок від руки гарно відображає суть роботи Олени в зоні конфлікту – він ретельно продуманий, ґрунтується на героях і водночас чіпляє особисто» – погоджується Ден – «Крім того, я вважаю, що малюнок подобатиметься дітям, яких торкнувся наш спільний проект. Не кажучи вже про саму Олену – якій буде надзвичайно приємно впізнати в малюнках своїх друзів». 

«Українська правда» планує опублікувати три історії у вересні.

Читайте історію №1 англійською та українською ; Історію №2 англійською та українською.

.     .     .

Проект Лесі та Дена став можливим завдяки підтримці Міністерства міжнародних справ Канади у рамках Програми малих грантів Internews. 

(Використане фото: Журналістка Леся Ганжа у Попасній, Луганська обл. Фото надане Лесею.)