Назад до новин

Що таке відкритість судового процесу і які права мають журналісти

30 травня: Які існують обмеження в доступі до судової інформації та судових засідань? У яких випадках і на що потрібно журналістам просити дозволу в суду? Як відкритість судових засідань допомагає чинити правосуддя?

Ці питання обговорювали минулого тижня учасники першого загальнонаціонального форуму «Незалежні суди та вільні ЗМІ: синергія заради майбутнього», одна з панелей якого була присвячена доступу до судової інформації.

Законодавство гарантує відкритість і гласність судового процесу. Але між загальним законом «Про судоустрій і статус суддів» і процесуальними кодексами є розбіжності щодо можливості запису та зйомки засідання журналістами. Колізія має наслідком неоднозначне тлумачення законодавства, а це призводить до конфліктів між журналістами й суддями. Утім, на форумі зібралися, певно, найпрогресивніші представники судового корпусу. Вони запропонували колегам іще більше відкритості — запровадити онлайн-трансляції судових засідань на порталі судової влади. Детальніше — у виступах спікерів.

Олександр Сасевич, суддя Львівського окружного адміністративного суду, голова Комунікаційного комітету Ради суддів України:

— Відкритість судового процесу полягає в забезпеченні учасникам судового процесу та іншим особам можливості бути присутніми на відкритому судовому засіданні, здійснювати фото-, відеозйомку та аудіозапис із використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом (стаття 11 закону «Про судоустрій і статус суддів»). Ми даємо тепер фору більшості західних країн у питаннях комунікації та відкритості судової влади.

Єдине прохання суддів до громадськості: не потрібно зловживати статтею 11 закону. На жаль, ми констатуємо, що нині є псевдоактивісти, які, зловживаючи статтею 11, намагаються зірвати процес, здобути результат, потрібний їм. Завдання журналістів і суддів — зробити так, щоби стаття 11 справді працювала і сторони та інші учасники процесу дотримувалися її.

Віта Володовська, юристка й керівниця напряму медіа Центру демократії та верховенства права:

— Щоб забезпечити об’єктивність висвітлення, судові органи мають сприяти тому, щоби журналісти мали доступ до судової інформації. Це гарантується кількома речами.

По-перше, принципом гласності судового процесу. Журналісти мають право бути присутніми на відкритих судових засіданнях, мають право здійснювати фіксацію.

По-друге, доступом до судових рішень. Існує єдиний реєстр судових рішень, але доступ до інформації в ньому неповний. Інформація про фізичних осіб приховується, але цінність такого обмеження не є доцільною. У більшості країн публікуються імена сторін у справі. А з огляду на те, що процес відбувається відкрито, недоцільно приховувати імена сторін у тексті судового рішення. Таке обмеження потрібне, коли йдеться про права неповнолітніх осіб або коли справа закрита з певних причин.

По-третє, доступом до матеріалів справи. Він надається виключно сторонам. Але в зарубіжній практиці (приміром, у Великій Британії) поширеним є надання доступу журналістам до позовів або інших матеріалів справи. Це потрібно для того, щоби журналіст краще розумів, наскільки рішення суду відповідає предмету спору. В одному зі своїх рішень Європейський суд із прав людини сказав, що коли справа стосується резонансної теми, яка зачіпає все суспільство (наприклад, рішення судів вищих інстанцій), доступ до матеріалів справи нівелює монополію держави на певну інформацію.

На суди поширюються вимоги закону про доступ до публічної інформації. Доступ відбувається двома шляхами: шляхом оприлюднення інформації на сайтах (переліки такої інформації визначено законами: інформація про суд, який розглядає справу, про дату засідання, про сторони справи, про рух справи, контактні дані суду, інформація про послуги цього державного органу, корисним є розміщення бланків документів на сайті, що полегшує діловодство) та шляхом відповідей на інформаційні запити. Розгляд запитів на інформацію має здійснюватися на підставі закону про доступ до публічної інформації — суди не повинні встановлювати додаткових обмежень. Запит повинен містити лише декілька реквізитів: ім’я запитувача, його контактні дані, предмет запиту, дату й підпис (останнє — лише для письмових запитів). На жаль, поширеною є помилка, коли суди вимагають вказування електронного цифрового підпису в запитах електронною поштою — ця вимога не відповідає закону. Електронні запити не повинні містити дати й підпису. Крім того, в журналістів не можна вимагати пояснити, для чого їм потрібна інформація, яка надається (крім прохання про коментар — там суддя має знати контекст, у якому буде використано його коментар).

Публічною є не лише інформація про суд, а й про самих суддів: про їхній досвід, справи, які вони розглядали, можливі допущені ними порушення — ця інформація не може бути віднесена до персональних даних. Щоби судова влада отримувала легітимність, вона має бути відкритою.

 

Роман Головенко, заступник виконавчого директора Інституту масової інформації:

— Стаття 11 закону «Про судоустрій і статус суддів», ухваленого в 2016 році, передбачає, що кожна особа в залі судового засідання може проводити фотозйомку, відео- та аудіозапис за допомогою портативних засобів, також кожен може робити нотатки. І тільки коли йдеться про трансляцію судового засідання — тоді потрібен дозвіл суду. Це досить смілива норма.

Але з ухваленням цього закону в законодавстві виникла колізія. Тому що не було внесено змін у п’ять процесуальних кодексів, які визначають види судових процесів і регулюють їх перебіг. Старіші кодекси (господарський процесуальний та про адміністративні правопорушення) не містять норм про відкритість судових засідань, тож колізії немає та діє стаття 11 закону «Про судоустрій і статус суддів». Але новіші кодекси (кримінальний процесуальний, цивільний процесуальний та адміністративного судочинства) містять окремі норми щодо можливості проведення зйомки, фіксації та трансляції. І тут виявляється колізія та суперечність між нормами кодексів та загального закону. КПК жорстко визначає, що тільки аудіозапис дозволяється без згоди суду, все інше — за дозволом суду. КАС і ЦПК допускають портативні аудіозаписи, а зйомки та запис за допомогою стаціонарної технічної апаратури — тільки за рішенням суду.

 

Інфографіка ІМІ про можливість фіксації різних видів судових процесів

Журналісти сприйняли зміни в загальному законі з ентузіазмом. Але, на жаль, багато суддів не погоджуються з нормами загального закону, керуються кодексами — й мають місце конфлікти. Це може вилитися в те, що журналіста притягнуть до відповідальності за неповагу до суду. За минулий рік було зафіксовано шість випадків, коли журналістів видаляли із судових засідань. Буває, що журналіст неправий, але буває й суддя не готовий, що справу буде висвітлювати журналіст. Буває, коли просто не вистачає місця для журналіста.

Я закликаю врегулювати це питання: потрібно вносити зміни до процесуальних кодексів щодо можливості фіксування судового процесу. Мені здається не дуже логічним, що господарський процес є відкритішим, ніж процес у справах адміністративного судочинства чи цивільний процес.

Крім того, не зрозуміло, в якому статусі журналіст подає клопотання про дозвіл на зйомку під час судового засідання. Адже він не є учасником процесу. Це не врегульовано законом і кодексами. Можливо, цю норму слід додати до загального закону, щоб не переобтяжувати кодекси.

Справді, в багатьох країнах Європи діє жорсткіше законодавство, яке не дозволяє такого збору інформації. Але в Україні ситуація інакша: ми потребуємо більшої відкритості.

— Чи правильно чинять судді, коли відмовляють у фотовідеозйомці з мобільних телефонів, посилаючись на колізію між законом і ЦПК, КАСУ? Адже в КАСУ й ЦПК чітко написано лише про стаціонарні засоби фотовідеозйомки. Чи мають судді право видалятися в нарадчу кімнату, щоби прийняти рішення щодо можливості зйомки з портативних пристроїв і чи мають вони з’ясовувати думку сторін?

— Для судді пріоритет має спеціальна норма (тобто норма в кодексі), а не загальна норма в законі «Про судоустрій і статус суддів». Водночас є норми КАСУ й ЦПК, які можна розуміти неоднозначно. Більш імовірне трактування, що навіть на портативну відеотехніку потрібна ухвала суду. Звісно, кодекси передбачають урахування думки учасників судового процесу. Щодо видалення суду до нарадчої кімнати — це право суду — вирішити питання або на місці, або вийти в нарадчу кімнату, якщо для вирішення питання судді треба більше часу чи ресурсів.

Повний текст статті тут.