Back to news

Ти не один. Або як захистити професію

Нам знову необхідна організація, яка захищатиме право журналістів працювати чесно.

Автор: Отар Довженко, Керівник Центру моніторингу та аналітики ГО «Детектор медіа»

Оцінюючи перспективу наступних двох років — президентських, парламентських і місцевих виборів, — слід виходити з того, що кожен потенційний експлуататор медіаресурсу «зайде» всюди, куди тільки можна, щоб уплинути на результати виборів і отримати від них максимальні дивіденди.

Наважуся припустити, що більшість журналістів, які працюють у дотаційних і залежних від власників медіапроектах, не є нігілістами, цинічними заробітчанами без етики й моралі, байдужими до професійних стандартів і власної репутації. Багато з них шукають самовиправдання й самозаспокоєння в ситуації, коли від них вимагають порушувати стандарти. Також багато з них не чинять спротиву через страх залишитися без роботи, але є й інші причини: незнання й нерозуміння способів та мети спротиву, осуд і моральний тиск із боку колег, відсутність підтримки й захисту.

Є низка громадських організацій, які пропонують журналістам, чиї права порушує роботодавець, юридичну консультацію та навіть підтримку в суді. Але далеко не завжди такі конфлікти доходять — і можуть бути доведені — до суду. Чимало журналістів навіть не є штатними співробітниками ЗМІ, а працюють за контрактом, який роботодавець може просто не продовжити.

Кільканадцять років тому саме для захисту журналістів від тиску і звільнень була створена Незалежна медіа-профспілка (спершу київська, потім всеукраїнська). Будьмо щирі: в останні роки ця організація маргіналізувалася. Вона не змогла завоювати масової довіри журналістів, а профспілкові осередки в редакціях нестійкі через плинність кадрів. І, знову ж таки, далеко не завжди захист трудових прав — це саме те, що потрібно журналістам, які опинилися під моральним або адміністративним тиском керівництва.

Найбільш ефективним захисником журналістських інтересів у ситуаціях конфлікту з керівництвом і власниками був, мені видається, саме рух «Стоп цензурі!», до якого входили громадські організації, окремі активісти, юристи, парламентські лобісти й навіть окремі політики. На різних рівнях, від непублічної медіації до масової адвокаційної кампанії, рухові не раз удавалося допомагати журналістам за часів Януковича, коли тиск на медіа був практично тотальним. Можливо, ми занадто рано оголосили завдання руху виконаним, а його життєвий цикл завершеним.

Сьогодні в Україні вкрай необхідна організація чи неформальна спільнота, готова в різний спосіб підтримати журналістів — будь-яких, а не лише тих, які щось підписали, десь офіційно зареєстровані і платять членські внески, — у їхньому прагненні працювати чесно й за стандартами. Організація без політичної прив’язки, до якої зможе звернутися людина з будь-якого медіа, незалежно від того, кого і в якій формі це медіа «любить» чи «мочить». Яка зможе послати будь-якому журналістові, охочому працювати за стандартами, сигнал: «ти не один».

Медійна й медіаекспертна спільнота сьогодні ще більш атомізована, ніж десять років тому, а її окремі частини добряче пересварені між собою, зокрема й на політичному ґрунті. Але саме події десятирічної давнини мали би навчити нас, що краще об’єднуватись у передчутті біди, яку ще можна спробувати відвернути, аніж тоді, коли біда вже прийшла.

P. S. від «Детектора медіа». Отар Довженко фактично описав усі передумови, які визріли в Україні для створення нового журналістського руху. Маємо повідомити, що наприкінці минулого року вже відбулася неформальна зустріч ініціативної групи щодо створення такого руху. Найближчим часом ініціативна група вийде з публічною заявою щодо мети, завдань та принципів, на яких відбуватиметься об’єднання в неформальну медійну спільноту.

Якщо в когось уже зараз є бажання долучитися до ініціативи, пишіть на адресу координатора ініціативної групи Вадима Міського: [email protected]

Повний текст статті тут.